Шевченко-художник

    Серед плеяди видатних діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку (1814-1861) належить особливе місце. Творчiсть Шевченка-поета – не тiльки надбання духу українського народу, а й свiтове явище. Та не менш значна i вагома дiяльнiсть Шевченка-художника.

    Усього мистецька спадщина Тараса Шевченка нараховує понад 1200 творів, враховуючи всі ескізи та замальовки. Якщо брати до уваги лише завершені роботи, то їх – біля тисячі. Найбільша кількість мистецьких робіт Шевченка зберігається сьогодні у Національному музеї Тараса Шевченка у Києві – це 800 робіт. Решта знаходиться у музеях та приватних колекціях України, Росії, США, Канади та ін. Збірка Шевченкових творів Національного музею у Львові (далі - НМЛ) порівняно невелика, це 4 графічні роботи, але треба зазначити, що це найбільша така колекція у Львові і важливість та цінність її полягає у тому, що вона представляє майже всі етапи творчості художника: від перших мистецьких спроб, до робіт, за які Шевченко отримав звання академіка Петербурзької академії мистецтв. В колекції НМЛ зберігаються такі роботи Т. Шевченка: «Се мій батько» (1829-1830 рр.), «Автопортрет» (1848-1849 рр.), «Вірсавія» (1860) та «Притча про робітників на винограднику» (1859). Збірку мистецьких творів Т. Шевченка доповнюють 4 офорти з альбому «Живописна Україна» Лева Жемчужникова, товариша та послідовника Т. Шевченка, який у 1860-1861 рр. продовжив задуманий раніше художником цикл графічних творів про побут, історію та звичаї українського народу.

    Одним з найраніших відомих нам творів Шевченка є рисунок «Се мій батько», зроблений ним, імовірно, у підлітковому віці (1829 – 1830-ті роки). Рисунок свідчить про вправне володіння художником пером і пензлем. Дослідники припускають, що рисунок був зроблений Шевченком під час перебування у Вільні разом зі своїм паном Енгельгардом, де, ймовірно, Шевченко відвідував заняття у майстерні художника Яна Рустема. Загальне трактування постаті портретованого, пропорції всіх частин тіла, органічна зв’язаність їх між собою, міцна постава на ногах, обличчя з характерним виразом, що так доречно підкреслено згорнутими руками – все це виключає можливість випадковості або пояснення цих прикмет вродженим талантом самоука. В кожній рисці рисунка проглядає дуже солідна, хоча й дещо провінційна, школа. Очевидно, що рисунок характеризує перший етап науки Шевченка у Вільні. На творі присутні два написи, польською та українською мовами, які стали підставою для визначення авторства. Напис польською мовою – «Rys Taraz Szewchenko», українською – «Се мій батько». Рисунок випадково знайшов і придбав у антикварній крамниці Вільна директор Національної бібліотеки Білорусії Янко Луцкевич і в 1917 році передав його члену Кураторії Національного музею Осипу Боцяну.

    Після Вільна та ймовірного навчання в майстерні Яна Рустема Шевченко разом із паном переїжджає до Варшави, де, як припускають дослідники, певний період (приблизно півроку) відвідує майстерню відомого художника Франческа Лямпі. Через повстання, яке спалахнуло у Варшаві в 1830 році, Енгельгардт разом із сім’єю та челяддю  виїжджає до Петербургу. Шевченка, як дворового маляра віддають в науку до майстра В. Ширяєва. У 1836 році у Літньому саду відбувається зустріч Шевченка із земляком, художником І. Сошенком, яка відіграла величезну роль у житті майбутнього письменника та художника. У 1838 році за участі І.Сошенка, Є. Гребінки, О. Венеціанова, В. Жуковського, К. Брюллова Шевченко був викуплений з кріпацтва, і перед ним відкрилися двері Петербурзької академії мистецтв. Під час навчання в Академії, Шевченко потрапляє під сильний вплив свого вчителя, який був знаковою фігурою для усіх студентів Академії того часу, Карла Брюллова. Перебуваючи під враженням від творчості та особистості «Карла Великого», як називали захоплені студенти Брюллова в Академії,  Шевченко звертається до творів свого вчителя, робить офорти з живописних картин Брюллова, подекуди намагається і у живописі відтворити твори майстра.

    Наступний період життя і творчості Шевченка представляє «Автопортрет» виконаний сепією. (Сепія – вид графічної техніки; малюнок, зроблений акварельними фарбами коричневих відтінків). Портрет датується 1848-1849р. і був зроблений художником під час Аральської експедиції. На малюнку Шевченко зображений не у солдатському одязі, який носив під час заслання, і не у казармі, а в приватній квартирі одного зі своїх друзів у цивільному одязі. На всіх автопортретах періоду заслання Шевченко зображений однаково – з вусами без бороди, хоча на портретах академічних часів Шевченко має свіже, гладко виголене обличчя. Такий вигляд художника в період заслання пояснюється тим, що у Російській імперії того часу у війську заборонялося голити вуса і носити бороду. Представлений «Автопортрет» Шевченко подарував Аркадію Венгжиновському – двоюрідному брату свого друга. Пізніше твір перейшов у власність музею Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, а після розформування збірок НТШ у 1940-х рр. – до колекції НМЛ.

    Останні роки життя Шевченка були заповнені працею над офортами. У цій царині Шевченко визнавався найкращим майстром України та Росії ХІХ століття. В колекції НМЛ – дві роботи останнього періоду творчості Шевченка – «Вірсавія» (1860) та «Притча про робітників на винограднику» (1859).

(Офорт – вид гравюри на металі. Для виготовлення офорту використовують металеву пластину, переважно мідну або цинкову. Пластину покривають кислоопірним лаком. Після цього на ній спеціальною голкою процарапують рисунок майбутньої гравюри. Після цього пластина поміщається в кислоту, яка протравлює заглибини, зроблені голкою. Далі в ці заглибини заливається фарба і робиться відбиток на папері).

    Офорт «Вірсавія» – це копія живописної картини Карла Брюллова, учителя Тараса Шевченка, яку художник зробив не з оригіналу, а з фотографії картини, яку Шевченкові подарував московський колекціонер Солдатьоков, власник полотна.

    «Притча про робітників на винограднику» – копія твору голландського художника Рембрандта. Як зазначає, мистецтвознавець Дм. Антонович, саме Рембрандт став найближчим справжнім геніальним учителем і проводирем Шевченка в мистецтві. Від нього український майстер офорту перейняв захоплення світлотінню, передачу освітлення та переходів від найяскравішого світла до найгустішої тіні.  Сучасники називали Шевченка «руським Рембрандтом», настільки довершено він володів складним мистецтвом творення гравюри та передачі світлотіні. За офорт «Притча про робітників на винограднику» Шевченко отримав звання академіка Петербурзької академії мистецтв. Офорт ілюструє притчу з Євангелія, яку розповів Ісус.

     Більшу частину свого життя Шевченко провів поза межами України, хоча й дуже любив рідну землю. Спочатку він навчався у Петербурзі в Академії, а згодом перебував на засланнях. Проте, за будь-якої можливості Шевченко намагався відвідати Україну. Під час такої подорожі 1843 року в Шевченка виникає ідея започаткувати графічний цикл «Живописна Україна». Серія офортів «Живописна Україна» була задумана Шевченком як періодичне художнє видання про історичне минуле України, звичаї, побут, фольклор, історичні пам’ятки українського народу. Серія мала виходити щорічно окремими випусками по 12 естампів з пояснювальним текстом (тексти до офортів про звичаї та побут українського народу планував написати сам Шевченко, до офортів на історичну тематику Шевченко пропонував писати Кулішеві). Проте ідея Шевченка так і не була повністю втілена. Світ побачив у 1844 році лише 1 випуск «Живописної України» під назвою «Чигиринський Кобзар», який містив 6 офортів: «Дари в Чигирині 1649 року», «Судна Рада», «Старости», «У Києві», «Видубицький монастир» та «Казка». Чотири естампи супроводжувалися текстами, які написав Т. Шевченко.

    Ідею «Живописної України» Шевченка підтримав та продовжив український та російський художник, друг Тараса Шевченка, Лев Жемчужников. В 1861 році він готує альбом офортів і під назвою «Живописна Україна» видає його в Петербурзі як додаток до журналу «Основа». Загалом вийшло 49 офортів за малюнками Л. Жемчужникова, І. Соколова, К. Трутовського, О. Бойдемана, В. Верещагіна.

    Талановитий письменник та художник Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року. Проте і після смерті митця його творчість залишається пророчою та актуальною. Чимало письменників, художників, композиторів зверталися і далі продовжують черпати натхнення з Шевченкової творчості. Зокрема в експозиції НМЛ на представлені твори українських художників ХІХ-поч. ХХ ст., які звертаються до Шевченківської тематики: К. Устиянович «Шевченко на засланні» (перше в західноукраїнському мистецтві звернення до Шевченківської теми), А. Манастирський «У ворожки» (ілюстрація до поеми Шевченка «Тополя»), Гаврило Маляр (Софійський) «Портрет Т. Шевченка», Ц. Годебський «Погруддя Т. Шевченка» та ін.

Мартинів  Мирослава Мар'янівна, 

методист НМЦО м. Львова