Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького (1906-1973) — колишня оселя  одного з найвидатніших графіків минулого століття — функціонує сьогодні як структурний підрозділ Національного музею у Львові ім. А.Шептицького. Заснований у 1984 р. заходами громадськості міста та наполегливими стараннями дружини художника Гені Левицької, музей знаходиться на вулиці Устияновича 10/1, де з 1946 р. постійно проживав митець.

         Леопольд Левицький знаний в  історії українського мистецтва передусім як неперевершений майстер естампної графіки. Творчий спадок художника налічує понад 6500 творів.

         Експозиція музею, що розміщена в п’яти кімнатах, розкриває основні напрями творчої діяльності митця й відтворює неповторну атмосферу „домашнього середовища”, у якому він жив і працював. Експозиційні матеріали висвітлюють творчу біографію Л.Левицького: навчання у Краківській академії мистецтв, участь у „Краківській групі” тощо. Графіка Л.Левицького цього періоду репрезентує його як оригінального, самобутнього майстра, який вільно володів багатьма складними техніками, митця, наділеного дивовижною спостережливістю, що тяжів  до яскравих ідейно-образних узагальнень. Цей період представлений творами 1931-1935 рр.: „Водяний млин”, ”Роздуми”, „Водоноша”, „Вагар”, „Коваль” та ін. Поряд із реалістичними зарисовками — і безпредметні композиції, а також ранні живописні роботи, серед яких „Композиція” (1930-1935), „Автопортрет Л.Левицького” (1935), „Портрет дружини художника”(1940) та ін.

         Наступний період життя і творчості Л.Левицького розпочався після заборони „Краківської групи” (1936 р.) і повернення художника додому, до рідного Чорткова, де він до 1941 р. працював у районній газеті. Під час німецької окупації митець перебував у Середній Азії.

         1945 р. Леопольд Левицький повернувся в Україну, до Львова. Невичерпний гумор, оптимізм і постійна доброзичливість до людей  допомогли йому швидко адаптуватися в середовищі львівських художників. Невдовзі помешкання подружжя Левицьких стало місцем теплих зустрічей з багатьма друзями художника, серед яких такі творчі постаті, як: М.Водзіцька, Я.Музика, О.Шатківський, В.Манастирський,  В.Патик, Е.Мисько, З.Кецало, І.Остафійчук, Д.Павличко, І.Драч. Бували тут і художники з Києва та Москви. У той час він працював над серіями гравюр „Спогади мого батька”, „Мої спогади” (обидві — 1946-1947). Частина робіт із цих серій представлена в експозиції.

         У перші повоєнні роки митець працював над графічними циклами „Солдатська бувальщина”, „Нескорена земля” (обидві — 1947-1949), монотипіями „Гетто” (1961-1962). У 1950-1960-х рр. Л.Левицький експериментував в різних техніках — лінорит, монотипії, автолітографії, сухій голці, акварелі. Нерідко у цих творах чіткий графічний талант митця, підкріплений доброю європейською школою, відступав перед натиском соцреалістичного диктату, породжуючи компроміс із сірістю ідейного формотворчого радянського штампу. Однак сила таланту усе ж проривала пута обставин і породжувала самобутні твори.

         У1960-1970-х рр. в творчості художника з’являється й утверджується лірична тема. Миттєвість фіксованих сюжетів звільнила місце глибинним художнім узагальненням. У цей час Левицький особливо багато працював у монотипії — техніці на межі живопису і графіки. Ця техніка відкрила художникові простір для експериментів і пошуків. У ній він створив низку жанрових сцен, портретів, декоративних композицій, які приваблюють красою й багатством кольорових поєднань, несподіваною виразністю сміливої, але завжди виправданої деформації. На експозиції особливу увагу привертають композиції „Сім’я” (1953), „Вулиця” (1960), „Погруддя дівчини” (1960-ті рр.) та ін.

         На початку 1970-х рр. Левицький знайшов свою оригінальну тематику, свій неповторно-індивідуальний стиль графічної мови — гранично узагальнений, скупий і водночас чарівний у своїй артистичній безпосередності, побудований на поєднанні лаконічних контурів та плям: лінорит „Пляж” (1960), кольоровий лінорит „Сутінки” (1960), ”Біля колиски” (суха голка, 1960-ті рр.).

         Звертався митець і до теми міста. Ця тема спонукала його до порушення конкретних морально-естетичних проблем, пошуку справжніх цінностей життя, проблем самотності людини, її взаємин з навколишнім середовищем. Ліногравюри цього часу: „Сутінки” (1969),  „Бабусі і онуки” (1960-ті рр.) та ін.

          Ліричним настроєм пронизані сільські пейзажі та жанрові сцени із сільського життя: „Баба Горпина” (1960-ті рр.), „Кози і птахи”, „Все вище і вище” (обидві — 1970-ті рр.).

         Літографія „Серпень” (1973) стала останньою роботою Леопольда Левицького — митця, без якого важко уявити львівську графіку 1930-1970-х рр.

Експозиція Художньо-меморіального музею Л.Левицького розкриває для відвідувачів постать талановитого майстра, творчість якого значною мірою спричинилася до подальшого розвитку української графіки.

         У стінах музею від часу його заснування було організовано чимало виставок творів Л.Левицького. На тлі цих виставок та експозиції часто відбувалися творчі зустрічі, обговорення, вечори з друзями та учнями Л.Левицького. Їхні спогади про митця опубліковані окремою збіркою у 2004 р.

         Сьогодні Художньо-меморіальний музей Л.Левицького — один із активних осередків сучасного художнього життя Львова